Вітаю Вас на своєму блозі!

Блог створений для тих, хто цікавиться історією та суспільними дисциплінами, присвячує своє життя вихованню підростаючого покоління. Інформація, яку я презентую, стане корисною та зацікавить Вас!

ОГОЛОШЕННЯ!!!
з 25 вересня по 1 жовтня 2023 року в ДРЦПТО проходить тиждень історії, в дистанційному форматі

З А Х О Д И   Т И Ж Н Я   І С Т О Р І Ї
ПРОТЯГОМ ТИЖНЯ
·       Фотовиставка «Героїчні українці».
·       Перегляд документальних, художніх стрічок про захист території України від посягань інших держав.
·       Відео перегляд «Ми дякуємо нашим захисникам».
·       Участь у дослідницькому проєкті «Історія козацького, українського війська».
·       Флешмоб- привітання «Листівки вдячності героям, які нас захищають».
Створення патріотичного альбому «Мій рідний герой- захисник чи захисниця України».
ПОНЕДІЛОК - 25.09.2023 р.
1. Відкриття тижня історії. Знайомство здобувачів освіти із заходами.
2. Година мужності «Слава незламним захисникам».
3. Бесіда. «Сучасні герої України – які вони?»
4. Віртуальна фотовідеовиставка «Уроки війни» (освіта України під час російсько-української війни)»
5. Перегляд відео фільмів про події російсько-української війни.
ВІВТОРОК - 26.09.2023 р.
1. Інтегрований захід: «Література і війна». (розповіді про сучасних українських літераторів, які обрали в літературі тему про війну в Україні. Читання художніх та поетичних творів про захисників і захисниць України.
2. Година спілкування «Історія загиблого пілота «Джуса».
3.    Вікторина на знання історії козацької доби.
4.    Перегляд віртуального музею Російської агресії.
СЕРЕДА - 27.09.2023 р.
1.  Конкурс знавців - історії; «Я в музеї» (розповідь про музей, яку виставку, експозицію вивчено до Дня Захисника, Захисниці України).
2.   Квест «Вивчаємо історичне минуле».
3.    Перегляд та обговорення відео-лекції Віталія Портникова «Пам’ять»
4.    Музичний аншлаг «Українські патріотичні пісні». З історії пісні «Батько наш – Бандера, Україна – Мати».
ЧЕТВЕР - 28.09.2023 р.
1. Всеукраїнський національно-патріотичний конкурс «Я козацького роду». (відбір учасників).
Міні дискусія: Які відчуття викликав фільм? До історії українського державотворення. Анімаційний фільм «Історія України за 15 хвилин» від Українського інституту національно пам’яті. Перегляд фільму та виконання інтелектуального завдання.
3.    Перегляд відео роликів (відео презентації) створених здобувачами освіти: «Я розповідаю про військовий шлях Захисника і Захисниці України (родини, близьких, знайомих, з книги, фільму, інше...)
4.    Розгадування історичних кросвордів.
П’ЯТНИЦЯ - 29.09.2023 р.
1. Онлайн урок -звитяги на тему: «Слава незламним захисникам України. Героям слава»
2.    Навчальна Вікторина   «Від козаків до кіборгів».
3.    Перегляд відео презентацій здобувачів освіти: «Я розповідаю про військовий шлях Захисника і Захисниці України. (родини, близьких, знайомих, з книги, фільму, інше...)

4  Підведення підсумків тижня історії, відзначення найбільш активних здобувачів

ТИЖДЕНЬ ЄВРОПИ
у ДРЦПТО з 15 по 20 травня 2023 року

Привітання до Дня Європи від ДРЦПТО

Віртуальна подорож Нідерландами

8 травня 2023 р. Президент Володимир Зеленський підписав указ №266/2023, який запроваджує в Україні святкування Дня Європи 9 травня.
"Усвідомлюючи європейську ідентичність Українського народу, з метою зміцнення єдності народів Європи, забезпечення миру, безпеки й стабільності на Європейському континенті, засвідчуючи відданість ідеалам та цінностям демократії, підтримуючи ініціативи молодіжних та інших громадських об’єднань, постановляю установити в Україні День Європи, який відзначати щороку 9 травня спільно з державами Європейського Союзу", - йдеться в документі.
Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування. Крім того, згідно з документом, наразі втратив чинність, Указ Президента України від 19 квітня 2003 року № 339/2003 «Про День Європи». Згідно з ним, День Європи в Україні відзначали щорічно в третю суботу травня.

Законом України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» встановлено День пам’яті та примирення, який відзначається щороку 8 травня з метою вшанування пам’яті всіх жертв Другої світової війни 1939–1945 років.
Запроваджуючи цю пам’ятну дату, Україна прагнула доєднатися до європейської традиції відзначення перемоги у Другій світовій війні, пошанування всіх борців із нацизмом та жертв війни. А також – нагадати, що війна розпочалася внаслідок домовленостей між двома тоталітарними режимами: націонал-соціалістичним (нацистським) у Німеччині й комуністичним в СРСР. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.
Цього року Україна вдруге відзначає День пам’яті та примирення в умовах повномасштабної збройної агресії Росії. Сучасна війна також супроводжується жахливими воєнними злочинами з боку російської армії та політично-військового керівництва РФ.
З 2014 року символом памʼяті про Другу світову війну в Україні, як і в Європі, є мак памʼяті.

Герої Небесної Сотні стали для України символом жертовності, героїзму та патріотизму. Прикладом та джерелом натхнення для наших воїнів, які, щоб захистити свою країну, взяли у руки зброю. Наша боротьба за свободу та незалежність триває. Маємо лише один шлях — підтримка та зміцнення ЗСУ, звільнення від російського агресора всієї окупованої території, включно з Донбасом та Кримом, а далі розбудова вільної, демократичної, сильної та квітучої України.
Вічна пам'ять і слава Героям! Вони не вмирають, а навічно залишаються славою та небесними захисниками України!

З Днем Державного Гербу України!! 19 лютого 1992 року, Верховна Рада України затвердила тризуб як Малий герб України, визначаючи його головним елементом великого Державного Герба України. Тризуб об’єднує українських патріотів, які сьогодні захищають наш суверенітет і територіальну цілісність України. Для українців у всьому світі Тризуб символізує зв’язок із Батьківщиною. На шевронах українських бійців, які захищають сьогодні нашу державу від російської агресії, знову, як і століття тому, зображено тризуб. Це символ держави, що пройшов довгий і водночас трагічний шлях, з яким український народ утверджував віковічну мрію про державність, соборність і незалежність.

16 лютого, українці вдруге в своїй історії відзначають цю акцію, в умовах повномасштабної збройної агресії, яку розв’язала російська федерація 24 лютого 2022 року.
Ідея свята - показати світу єдність українського народу на тлі військової загрози. Велика війна стала критичною точкою об’єднання українців довкола спільних цінностей.
У нелегкий для держави час українці, об’єднавшись в єдине ціле, роблять спільну справу, наближаючи перемогу.
За час повномасштабної війни національне єднання стало безпрецедентним, а патріотизм набув особливого значення.

Сьогодні відзначають річницю бою під Крутами, який увійшов у історію нашої Батьківщини як символ мужності та героїзму української молоді. Війна за нашу свободу почалася ще тоді і продовжується через 105 років сьогодні.

Кілька сотень юнаків, не зважаючи на недостатню укомплектованість та брак військового досвіду, вступили у смертельний двобій з кілька тисячною більшовицькою ордою, яка переважала наших воїнів як кількісно, так і якісно. Вони знали, що не мають шансів на перемогу, але все одно дали бій. Ця битва символізує патріотизм, стійкість і самопожертву української молоді в боротьбі за державність. Шалений спротив українців дав можливість тогочасному уряду підписати з Кайзерівською Німеччиною мирну угоду, що в свою чергу, хоч і не надовго, врятувало молоду українську державу від більшовицької окупації.

22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагомістю події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель.

105 років тому – 22 січня 1918 року – Українська Народна Республіка проголосила незалежність і боролася за право бути «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Цей факт руйнує твердження російської пропаганди, буцімто Української держави не існувало, її вигадали більшовики.

22 січня 1918 року вперше у XX столітті українці проголосили незалежність власної держави – Української Народної Республіки. 24 серпня 1991-го відбулося її відновлення.

Проголошення соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі, що увінчав соборницькі прагнення українців, розділених кордонами тогочасних імперій. На початку ХХ століття після падіння імперій українці об’єдналися у власній державі. Сьогодні, через трохи більше століття після проголошення Акта Злуки, ми обʼєднані у відстоюванні своєї незалежності і держави. А після перемоги над російським агресором Україна відновить свою соборність.

Термін «соборність» має кілька значень. Це й об’єднання в одне державне ціле всіх земель, заселених певною нацією на суцільній території. І духовна консолідація всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Соборність – це також територіальна цілісність держави. Тому звільнення від російського окупанта українських земель є нашою спільною метою.

Соборність невіддільна від державності, суверенітету й незалежності народу, які є фундаментом для побудови демократичної держави, запорукою виживання й існування нації.

Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців. А нині вона є передумовою успіху нашого спротиву зовнішній агресії.

Сьогодні соборність для України означає деокупацію всіх територій, захоплених ворогом, відновлення єдності з Донеччиною, Луганщиною та Кримом.

Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього. Коли ми, люди з різних регіонів країни, разом працюємо, створюємо знакове й важливе, боремося з окупантами.

Радянська та російська пропаганди завжди нав’язували переконання, що українці діляться на «східняків» і «западенців». Проте в сучасному спротиві російській агресії ми довели свою згуртованість і спільне прагнення жити у вільній державі, яка сама визначає своє майбутнє. Ця пропаганда зазнала краху.

Українська незалежність понад 100 років тому зазнала поразки від більшовиків, зокрема, через використанням ними методів гібридної війни: невизнання своїх військ на території УНР, створення маріонеткових псевдореспублік, підтримку антиукраїнських рухів. Але також – через періодичний брак згуртованості в діях, попри спільне бажання українців жити в обʼєднаній державі. Сьогодні російська федерація знову прагне знищити українську державність і окупувати нашу землю. Тож так важливо залишатися монолітними в боротьбі проти ворога.

Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність держави буде цілковито відновлена тільки після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.

Цьогорічна кампанія до Дня Соборності України проходить під гаслом «Україна соборна. Разом до Перемоги!».

19 жовтня 2022 року в ДРЦПТО були проведені заходи, присвячені Всеукраїнському Дню відповідальності людини.

Метою відзначення цього свята стало прагнення підвищити у здобувачів освіти нашого навчального закладу рівень відповідальності, а також вшанування пам'яті видатного громадського діяча, мецената, автора «Декларації відповідальності людини» Богдана Гаврилишина.

Богдан Гаврилишин, працюючи на світовому рівні як член Наглядової ради Міжнародної академії мистецтва та науки, ще на початку 2010-х дійшов висновку, що однією з передумов виконання Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, є усвідомлення та прийняття кожним членом суспільства також й індивідуальної відповідальності на всіх рівнях. У 2014 році професор створив змістовний та лаконічний документ – «Декларацію відповідальності людини», у 15 пунктах якої відобразив різні рівні відповідальності, від особистої до відповідальності на рівні країни та світу.

Надихаймо один одного на відповідальні дії і підтримуймо вогонь позитивних змін через власні маленькі та великі кроки!

Наша безмежна вдячність Вам, наші поборники світла і миру – Захисники Української держави, за можливість жити та вільно ходити по рідній землі, розмовляти державною мовою.

Ми пишаємося і славимо Вашу мужність та героїзм. Ви наша гордість, мужність, честь, сила і відвага!

   Наша мрія – Україна без війни, єдина, цілісна, зі своїми відновленими кордонами, на які не посягають сусіди-агресори, де панує мир і злагода, і кожен захисник повернувся додому до своєї родини живим і здоровим – обов’язково здійсниться. Ми разом з вами чекаємо цього світлого дня.
Миру, світла й любові, міцного здоров'я, щастя й родинного добробуту кожному з нас. Ми обов’язково переможемо.
   Слава Україні! Слава українській нації. Слава нашим захисникам! Героям слава.

ДЕНЬ ЄВРОПИ В УКРАЇНІ

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ

ОГОЛОШЕННЯ!!!
з 6 по 10 грудня 2021 року в ДПТНЗ ДРЦПТО
ПРОХОДИТЬ ТИЖДЕНЬ ПРАВА
ПРИСВЯЧЕНИЙ МІЖНАРОДНОМУ ДНЮ ПРАВ ЛЮДИНИ

День прав людини — міжнародне свято, що відзначається 10 грудня за пропозицією Генеральної асамблеї ООН, знаменуючи річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році.^[1]
До поняття «Права людини» людство прийшло не відразу. Вперше про права особистості заговорили французькі просвітителі Вольтер і Жан Жак Руссо. Пройшло ще майже два сторіччя, перш ніж людство дозріло до поняття і прийняття загального кодексу прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші). У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх особових відмінностей і від різниці в політичних системах їх країн. Декларація не носить обов'язкового характеру. В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини.
Багато країн включають основні положення Декларації в своє базове законодавство і конституції. Її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів з прав людини, укладених з 1948 року. Найбільш широкими обов'язковими угодами з прав людини, укладеними під егідою ООН, є Міжнародний пакт про цивільні і політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, підписані 16 грудня 1966 року. За дотриманням прийнятих пактів, конвенцій і договорів з прав людини спостерігає Верховний Комісаріат ООН з прав людини. Верховний комісар відряджає своїх посланців в різні країни світу для складання звітів про дотримання прав людини на місцях. Якщо права не дотримуються, то в справу вступають трибунали.

ЗАХОДИ ТИЖНЯ:
Головною метою тижня є формування правової культури молоді, виховання поваги до закону та прав людини, профілактики правопорушень та злочинності серед здобувачів освіти Центру.

Протягом тижня із здобувачами освіти було проведено ряд тематичних заходів, як в онлайн формі так і звичайному режимі.

1.    Відкриття тижня права, знайомство здобувачів освіти із заходами тижня – 6 грудня 2021 р.

2.    Конкурс малюнків та стінних газет на правову тематику – протягом тижня.

3.    Творчі проекти, презентації здобувачів освіти на тему: «Законність і правопорядок в Україні» - протягом тижня.

4.    Правовий лекторій здобувачів освіти: «Лідери світового правозахисного руху»; Революція Гідності і Свободи в Україні - 2013р – це захист демократичного розвитку України (перегляд презентації на тему «Декларація Богдана Гаврилишина») – 6 грудня 2021 р.

5.    Правовий лекторій здобувачів освіти. Б. Д. Гаврилишин – видатний українець сучасності. Благодійний фонд Богдана Гаврилишина  (перегляд відеофільму про Б. Гаврилишина ) – 7 грудня 2021 р.

6.    Дискусійний клуб про права і свободи людини. Богдан Гаврилишин. «Місія -Свобода». Українці і їх права. – 8 грудня 2021 р.

7.    Виховна година на тему: «Молодь, відстоюй свої права!» - 8 грудня 2021 р.

8.    Участь у акції «16 днів проти насильства» (перегляд відеофільмів та презентацій) – 9 грудня 2021 р.

9.    Анкетування здобувачів освіти на тему: «Прав без обов’язків не буває» - 9 грудня 2021 р.

10. Урок з нагоди проголошення Загальної Декларації прав людини – 10 грудня 2021 р.

11. Закриття та підсумки тижня – 10 грудня 2021 року.



АКЦІЯ "16 ДНІВ ПРОТИ НАСИЛЬСТВА"

К О Н К У Р С М А Л Ю Н К І В

УРОК З НАГОДИ ПРОГОЛОШЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ

ДЕКЛАРАЦІЯ БОГДАНА ГАВРИЛИШИНА

"30 ЗАПОВІДЕЙ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ"

27 листопада 2021 року -День памяті жертв Голодомору 1932х-1933-х років

27 жовтня - роковини початку масових розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох.

25 жовтня - річниця визволення нашого рідного міста від нацистських загарбників

Історична хроніка визволення Дніпропетровщини від нацистських окупантів

10 вересня 1943 року визволено селища Межова та Петропавлівка.

17 вересня 1943 року визволено селище Васильківка та станція Чаплине.

18 вересня 1943 року визволено місто Павлоград.

21 вересня 1943 року визволено селище Перещепине та місто Синельникове.

22 вересня 1943 року визволено місто Новомосковськ.

23 вересня 1943 року визволено селище Магдалинівка.

24 вересня 1943 року визволено селище Царичанка.

19 жовтня 1943 року визволено місто П'ятихатки.

22 жовтня 1943 року визволено місто Верхньодніпровськ.

23 жовтня 1943 року визволено станцію Верхівцеве.

25 жовтня 1943 року визволено місто Дніпропетровськ (Дніпро).

25 жовтня 1943 року визволено місто Дніпродзержинськ (Камянське).

26 жовтня 1943 року визволено селище Солоне.

27 жовтня 1943 року визволено селище Кринички.

30 грудня 1943 року визволено селище Томаківка.

4 лютого 1944 року визволено місто Орджонікідзе (Покров)

5 лютого 1944 року визволено міста Апостолове та Марганець.

6 лютого 1944 року визволено селище міського типу Софіївка.

8 лютого 1944 року визволено місто Нікополь.

22 лютого 1944 року визволено місто Кривий Ріг.

29 лютого 1944 року визволено селище Широке.

9 березня 1944 року повністю визволено Дніпропетровську область.

з 11 по 18 жовтня 2021 року в ДРЦПТО проходить тиждень історії, присвячений Дню Захисників та Захисниць!

ЗАХОДИ ТИЖНЯ:

1.   Відкриття тижня історії. Знайомство здобувачів освіти із заходами тижня – 11 жовтня 2021 року.
2.  Конкурс малюнків та стінних газет на тему: «14 жовтня – День захисників і захисниць України» – протягом тижня.
3. Історико-патріотична виставка «Козацька слава в серцях у нас»- протягом тижня.
4.  Перегляд документальних, художніх стрічок про захист території України від посягань інших держав - протягом тижня.
5.    Проведення І-го етапу олімпіади з історії України – 11 жовтня 2021 р.
6.  Всеукраїнський національно-патріотичний конкурс «Я козацького роду» - 12 жовтня 2021 р.
7.    Виставка - конкурс кращих презентацій здобувачів освіти "З історії Голокосту в Європі й Україні – до 80-х - роковини " - протягом тижня.
8.    Патріотична година «Земле моя українська, ми солдати і захисники твої!»
-12 жовтня 2021 р.
9.    Відвідування музею АТО   - 13 жовтня 2021 року.
10. Виховна година «Що я знаю про українське козацтво» - 13 жовтня 2021 р.
11. Відео перегляд «Ми дякуємо нашим захисникам» - протягом тижня.
12. Проведення історичної Вікторини для учнів І та ІІ курсів – 13 жовтня 2021 року.
13. Проведення козацького квесту між командами групами першого та другого курсу до свята Захисника України – 18 жовтня 2021 року.
14. Підведення підсумків тижня історії – нагородження найбільш активних здобувачів освіти – 18 жовтня 2021 р.

Конкурс малюнків та стінних газет на тему: «14 жовтня – День захисників і захисниць України» -протягом тижня

Виховна година в групі № 22 на тему: «Ми дякуємо нашим захисникам» - 11.10.2021 р.

Проведення історичної Вікторини «Козацька слава в серцях у нас» - 12.10.2021 р.

Проведення національно-патріотичного конкурсу «Я козацького роду» - 13.10.2021

29 вересня 2021 року в Дніпровському регіональному центру професійно-технічної освіти (корпус 2) розпочалися заходи, приурочені до 80-х роковин трагедії в Бабиному Яру.

Був проведений Національний урок пам’яті, метою якого стало розкриття сутності трагедії Голокосту в Україні, висвітлення теми розстрілів у Бабиному Яру, розвиток навичок критичного мислення через аналіз джерел, формування негативного ставлення у здобувачів освіти до фактів дискримінації, зневаги до людської гідності та зазіхань на життя.

Разом зі здобувачами освіти були переглянуті відео фільми, презентації, спогади свідків цих трагічних подій.

Під час заходів була використана освітня платформа «Червона точка пам’яті», яка допомогає учням робити свій внесок у колективне знання про Голокост і Другу світову війну.

Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках.

Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова. Трагедія стала символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.

Масові розстріли в Бабиному Яру розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації Києва.

Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією”(«велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом до неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.

Провідна роль у розстрілах кінця вересня початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру належить зондеркоманді 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах.

Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941– 1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової.

По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками.

Пам’ять про Голокост і Бабин Яр, зокрема, це також вшанування рятівників, Праведників народів світу. Це почесне звання присуджують з 1963 року людям, які в роки нацистської окупації рятували євреїв від переслідувань та загибелі. Сьогодні Україна посідає четверте місце за кількістю Праведників народів світу серед країн, в яких встановлено факти порятунку євреїв. Станом на 1 січня 2021 року відомо імена 2673 Праведників з України.

Історична довідка

Расова доктрина. Нацистська ідеологія засновувалася на расовій теорії, відповідно до якої людство від початку існування розділено на раси, а цінність людини полягає не в її індивідуальних рисах, а в належності до расової групи. Вищою, передовою, вважали арійську. Вона від природи наділена правом підкорювати чи знищувати «нижчі» раси, до яких належали і слов’яни, зокрема, й українці. Євреї ж взагалі не вписувалися в нацистську расову піраміду, їх вважали недолюдьми і спочатку розглядали можливість компактно переселити (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори).

Друга світова війна, що була наслідком змови двох тоталітарних режимів (нацистського та радянського) перекреслила ці наміри, але створила умови для «остаточного розв’язання єврейського питання». Після того, як Німеччина та її союзники окупували Польщу, Литву, Латвію, Естонію, а також Бессарабію з Буковиною, під владою двох диктаторів опинилося 75% європейського єврейства (більшість з них не пережила Голокосту).

Голокост кулями в Україні. В окупованому СРСР «акції зачисток» почалися з Галичини. Лише за тиждень в ініційованих нацистами погромах у Львові загинули 6 тисяч євреїв. Всього в таборах і гето Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та інших міст убито 610 тисяч євреїв.

На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзацкоманда 5-ої айнзацгрупи С розстріляла майже півтори тисячі уманських євреїв. У серпні 1941 року німецькі військові стратили у Кам’янці-Подільському понад 23,5 тисяч місцевих євреїв та євреїв Закарпаття. У травні 1944 року тих євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, вивезли до концтабору Аушвіц. Вони, у переважній більшості, загинули в газових камерах.

Після зайняття Одеси румунські військові розстріляли у відплатних акціях 20 тисяч євреїв. У кінці грудня 1941 року біля Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області знищили понад 40 тисяч євреїв. На українських землях, що увійшли до складу Трансністрії, окупаційна влада теж створила гетто і табори праці. Загалом на цих землях румуни знищили близько 300 тисяч євреїв Бессарабії та Буковини.

Терор в окупованій Україні знищив євреїв як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1 мільйон осіб.

Місцями їх наймасовіших страт стали, крім Бабиного Яру (Київ), Богданівка Одеської області – понад 40 тисяч, Дробицький Яр (Харків) – близько 20 тисяч, Кам’янець-Подільський – 23,6 тисячі, Дальник Одеської області – близько 18 тисяч, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 тисяч жертв.

Бабин Яр. 19 вересня 1941 року війська вермахту увійшли до Києва, а наступного дня в Бабиному Яру розстріляли військовополонених (імовірно політпрацівників та, можливо, євреїв). Підрив радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в двадцятих числах цього ж місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і провести показову каральну акцію над євреями-заручниками.

28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення із наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже півкілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, один на одного, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених на ніч. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів.

Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941 до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинула 33 771 особа.

У «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12 жовтня 1941 року говориться: «Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000. Крім зондеракції в Києві 28 і 29, для якої були виділені 2 команди поліційного полку «Південь», всі страти, які проводилися до цього часу, ця ЗК здійснювала без будь-якої допомоги. Страчені особи в основному були євреями, найбільшу частину складають політичні функціонери, а також заколотники і грабіжники».

Із середини жовтня у Бабиному Яру і його околицях також почалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії. Узимку 1941–1942 років на тому місці загинули члени Організації українських націоналістів.

«Донесення про події в СРСР» № 164 від 4 лютого 1942 року свідчить: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань… Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».

Другий етап – кінець зими 1942–середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який змінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні – травні 1942 року, а на кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру. З весни 1942 року (можливо, що і взимку) двічі на тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, як комуністи, так і українські націоналісти.

Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на фоні знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору.

Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали ховати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору. 18 серпня 1943 року до Сирецького табору доставили групу арештантів із Полтави. До них приєднали ще 100 ув’язнених євреїв із самого Сирецького табору. Таку команду смертників із 327 осіб закували в кайдани та змусили викопувати трупи, будувати печі із огорожі Лук’янівського і надгробків єврейського цвинтаря, складати в них тіла і дрова і спалювати. В одній такій печі за раз знищували до 2000 жертв. Двічі на тиждень нацисти привозили до Бабиного Яру на страту в’язнів із тюрми СД і спалювали їхні тіла. Всі ці роботи у проводилися у режимі цілковитої таємності: територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами урочища.

До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили, а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня 1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося до двох десятків сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити історію знищення трупів у Бабиному Яру.

Штандартненфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві 1941 року, наглядав і за спаленням останків у 1943 році. Про це він свідчив на Нюрнберзькому процесі: «Під час мого візиту в серпні я особисто спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м завдожки, 3 м завширшки і 2,5 м завглибшки. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені».

У жовтні 1943 року в Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а за два дні до Києва увійшла Червона армія.

Виконавці злочину. Охоронні й поліційні функції для забезпечення стабільності окупаційного режиму виконували охоронні дивізії вермахту, структури поліції безпеки та СД і формування німецької і так званої «української допоміжної» поліції. Разом із вермахтом у місті з’явилися представники айнзатцгрупи СД. Вони мали очищати армійські тили від «небезпечних елементів» і придушення руху спротиву.

«Відповідальною» за Київ була айнзатцгрупа С, зокрема, зондеркоманда 4а. Разом із ними прибув штаб головнокомандувача СС і поліції «Росія-Південь» і два батальйони поліцейського полку «Південь». Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру.

Жертви Бабиного Яру. Головними жертвами нацистів у Бабиному Яру стали євреї, які становили більше половини жертв. Упродовж двох років німецької окупації тут розстрілювали й групи людей, і окремих осіб, які з тих чи інших причин вважалися ворогами нацистів.

Серед перших жертв – військовополонені. Їх розстрілювали вже наступного дня після вступу німців до Києва. У першу чергу євреїв та політкомісарів. У січні 1942 року нацисти стратили кілька десятків полонених моряків Дніпровської флотилії.

У Бабиному Яру загинуло щонайменше 150 ромів. Крім того, ромські табори було знищено на тодішніх околицях – у Святошино та на Березняках.

З середини жовтня 1941 року в районі Кирилівської церкви почали страчувати пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова.

Репресій зазнали й українські націоналісти. Першочергово представники похідних груп. У вересні 1942 року почалися арешти серед учасників націоналістичного підпілля і тривали до останніх днів німецької окупації.

У жовтні 1941 року почалися арешти членів підпільних райкомів КП(б)У. Тільки до кінця 1941 року арештували понад 50 керівників залишеного в місті підпілля.

Також місцями найбільших масових страт євреїв в Україні були Богданівка (понад 40 тисяч) і Дальник (близько 18 тисяч) Одеської області, Дробицький Яр (Харків) – близько 20 тисяч, Кам’янець-Подільський – понад 23,5 тисячі, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 тисяч.

Праведники Бабиного Яру

Порятунок євреїв у роки нацистської окупації Європи став предметом вивчення у державі Ізраїль. Національний інститут пам’яті Катастрофи і Героїзму Яд Вашем 1963 року затвердив критерії для отримання почесного звання «Праведник народів світу». Праведниками визнаються неєвреї, які ризикували життям, рятуючи євреїв під час Голокосту. Усіх, хто був причетний до порятунку, нагороджують медалями й дипломами, на їхню честь висаджують дерева на Алеї Праведників, їм призначають довічні пенсії.

В СРСР знищення євреїв під час Другої світової війни замовчувалося.

Наслідком цього стало в тому числі те, що рятівники з цих територій (включно з УРСР) опинилися поза практиками вшанування. На момент розпаду Радянський Союз посідав 17-те місце серед країн, звідки походили Праведники народів світу. Активні пошуки жителів України–рятівників євреїв, розпочалися лише з жовтня 1988 року, коли розпочало діяльність Київське товариство єврейської культури і його перша структура – фонд «Пам’ять Бабиного Яру».

Фонд спрямував зусилля на пошук праведників в Україні. У квітні 1989-го він затвердив звання Праведник Бабиного Яру і Праведник України. На 1 січня 2021 року відомо ім’я 2673 Праведників з України (4 місце серед країн, в яких встановлено факти порятунку).

Праведники – це цивільні беззбройні жителі окупованих територій. Серед них люди різних національностей – українці, росіяни, поляки, білоруси, татари, вірмени, греки й німці.

Історії 190 праведників (у тому числі православного священика Олексія Глаголєва та його родину, котрі першими з українців отримали звання «Праведник народів світу») зібрано в Банку портретів на сайті www.портрети.com.ua, розробленого в рамках проєкту “Українці-рятівники.

Відеоролики про українців–рятівників доступні за посиланням:

https://www.facebook.com/watch/332380996916541/395448348079483

29 серпня відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Саме на ці серпневі дні 2014 року припав пік Іловайської трагедії, коли в результаті протистояння російським військам українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення.

Символікою цього дня є квітка соняшника, адже в серпні 2014 року на полях саме із цією рослиною полягло багато українських воїнів.

Тож у цей день висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих захисників, які втратили у війні з російським окупантом своїх синів, дочок, чоловіків, братів, сестер.

Вічна пам’ять загиблим, слава і честь живим захисникам!

Державний Прапор України - прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Використання жовтого та блакитного кольорів (з різними відтінками) на прапорах України-Русі простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.

У середині XVII ст., Після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими або жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських хоругвах, прапорах і клейнодах.

Після того, як перервалася традиція козацької символіки, тривалий час в Україні, яка перебувала у складі Російської імперії, питання про національні символи не піднімалося.

Першу спробу створити жовто-блакитний прапор з двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська Рада (орган, який представляв національний рух українського населення Галичини), яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше був піднятий жовто-блакитний прапор.

Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917 р. в Росії.

22 березня 1918 Центральна Рада прийняла Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. 13 листопада 1918 синьо-жовтий прапор став і державним символом Західно-Української Народної Республіки. Він був затверджений на Підкарпатській Русі, а в 1939 - в Карпатській Україні. У період 1917 - початку 1919 рр.. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні і більшовики.

Синьо-жовте поєднання кольорів остаточно оформився як едінонаціональное на початку XX ст. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо як символ миру - синій колір, і стиглі пшеничні ниви як символ достатку - жовтий колір.

24 серпня 1991 відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради піднявся синьо-жовтий прапор.

У серпні 2004 року Президент підписав Указ № 987/2004 про встановлення Дня державного прапора України, який святкується щорічно 23 серпня. До цього День державного прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Зараз відзначається в Україні щорічно згідно з Указом Президента № 987/2004 від 23 серпня 2004 року зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 602/2009 від 7 серпня 2009 року.

(Цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув історик і мовознавець зі Львова Б. Якимович. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: «хох» - синій, блакитний, небесний, «улу» (юлу) - жовтий.)

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар.

Щорічно 18 травня в Україні згадують трагічні події 1944 року, коли корінний кримськотатарський народ радянська влада вислали за межі півострова до Центральної Азії. Всього були депортовані понад 180 тисяч людей. В Україні депортацію кримськотатарського народу визнали геноцидом.

Боротьба за повернення почалася ще у 1950-х роках і завершилася наприкінці 1989 року, коли заборону на повернення депортованих було скасовано. Кримські татари почали повертатися додому.

2014 року кримські татари знову втратили дім. Багато людей покинули Крим, ті, хто залишився, постійно зазнають переслідуваннь з боку окупаційної влади. Багато кримських татар через політичні погляди опинилися за гратами.

Український кримськотатарський режисер Ахтем Сеітаблаєв звертається до теми депортації кримських татар у своїх фільмах «Хайтарма»та «Чужа молитва», які варто переглянути у цей день.

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.

Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.

Акцентуємо в ці дні на людське, а не лише на геополітику і військову стратегію й тактику. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.

Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже шість років і ми не маємо права програти, бо, як і 75 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.

Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. У цьому вона більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х, напередодні глобального конфлікту.

День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом “Ніколи знову” замість екзальтованої маніпуляції під гаслом “Можєм повторіть”. Зважаймо, що у державах, де важливе кожне людське життя, де гуманність визнається найвищою цінністю, ідеї про «повторіть» не приживаються, адже повага до людської гідності – це свого роду «імунітет» від вірусів дегуманізації. В цьому контексті мир це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.

Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи (нацисти і комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння використовувала у власних цілях “українське питання”. Однак єдиним справді українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди і організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних систем. До таких організацій, зокрема, зараховують і Українську повстанську армію.

Історія нас вчить, що Український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.

Завершення Другої світової війни, на жаль, не звільнило світ від тоталітарних режимів. Наприклад, той самий комуністичний Радянський Союз скористався із перемоги над нацизмом і укріпив свої позиції у світі. Він проіснував аж до 1991 року і за цей час був ініціатором або причетним до численних злочинів (геноциди, військові інтервенції, каральна психіатрія, розробка та використання заборонених озброєнь тощо).

Гасло інформаційної кампанії: “1939–1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”

Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, на чиєму боці справедливість, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.

До 35 річниці аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Вона поставила перед суспільством безліч проблем, які й досі повністю не вирішені, адже сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря унаслідок аварії в Чорнобилі, була в 30 – 40 разів більшою, ніж під час вибуху атомної бомби в Хіросімі. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон переніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

35 років минає з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого – спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації владою спричинили активізацію екологічного

Хронологія подій – https://www.radiosvoboda.org/a/27697494.html

Анімаційний ролик «Як працює АЕС» – https://youtu.be/2gBMMjOZ7fA

Чорнобиль у цифрах – https://naurok.com.ua/post/chornobil-u-cifrah?fbclid=IwAR2J4OVBWOR6eYm_Wc1EigLM2-2IYBk4l9RD84zM85cH6oD1gjqgZgaDsjE

Унаслідок забруднення повітря, ґрунтів і вод з’явилася так звана «зона відчуження», де небезпечно, а тому заборонено проживати людям. Проте в цій зоні продовжують жити близько 400 видів тварин, птахів та риби, 1200 видів флори, 60 з них занесені до Червоної книги України, а 20 є рідкісними. У «зоні відчуження» тваринний і рослинний світ зазнає генетичних мутацій.

Як природа відвойовує Чорнобиль – https://youtu.be/Su9Jkddcrb0

Про станцію ЧОРНОБИЛЬ – https://youtu.be/2hrgwpKfIoY

До теперішнього часу не існує єдиних даних щодо кількості людей, які загинули чи згодом померли від наслідків вибуху на ЧАЕС. Так, німецькі представники організації «Лікарі світу за запобігання війні» тільки серед ліквідаторів нарахували 50–100 тис. смертей, оцінивши загальну кількість жертв у 246 тис. осіб. За іншими даними загальна кількість постраждалих оцінюється у 540–900 тис. осіб. Нині, від двох до семи мільйонів людей продовжують проживати на територіях з підвищеною радіоактивністю. У 20 тисяч з них діагностується рак щитовидної залози.

Спецпроект «Чорнобиль. 34 роки потому.» Як живе станція тепер – https://youtu.be/dkR9fRlVGqQ

Хоча полум’я давно вже приборкано, зона визначена, карти радіаційного забруднення опубліковано, але небезпека не минула, відчуття тривоги за середовище проживання продовжує турбувати людей. Чорнобильська АЕС усе ще становить велику небезпеку для навколишнього світу, оскільки діючий об’єкт «Укриття» або так званий «Саркофаг», споруджений над зруйнованим 4-м енергоблоком, зазнає поступової руйнації.

Битва за Чорнобиль — документальный фільм до 30-й річниці аварії на ЧАЕС – https://youtu.be/oofPWqvXIJw

Чорнобиль – це страшний, повчальний урок для всього людства, який змушує замислитися над мірою відповідальності влади перед народом за рішення, які вона приймає. Адже питання, які виникли ще в часи Чорнобильської катастрофи, і досі залишаються без відповіді. Якщо прихильники атомної енергетики планують і далі будувати нові АЕС в усьому світі, то варто думати не про збільшення потужностей, а, насамперед, про безпеку: як зробити так, щоб аварії не мали таких масштабних і катастрофічних наслідків, або як запобігти поширенню радіації на далекі відстані. Згідно Указу Президента України від 10 листопада 2006 р., 14 грудня встановлений як День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

«Аврора», фільм Оксани Байрак – https://youtu.be/X_ohuHmlD00

Для більш глибокого та детального вивчення цієї страшної катастрофи в історії людства, зокрема, її причин та наслідків – Національний музей «Чорнобиль», який є багатофункціональним історико-культурним закладом, який поєднує наукову, культурно-просвітницьку діяльність з діяльністю сучасного музею з архівування, збереження та оприлюднення історії ядерної аварії на Чорнобильській АЕС як найбільш важкої радіоекологічної катастрофи ХХ століття, наслідки якої не мають аналогів і відрізняються від інших відомих у світі природних та техногенних катастроф. Вони досі є проблемами сьогодення і, нажаль, будуть нагадуватимуть про себе й нашим нащадкам.

Музей відкритий для відвідувачів 26 квітня 1992 у столиці України Києві, в ста кілометрах від епіцентру катастрофи.

Національний музей «Чорнобиль» https://youtu.be/_C6lRpospyk

Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям. «Мирний атом» став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго.

День українського добровольця — свято на честь українських добровольців, що відзначається в Україні 14 березня. В цей день 2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону, з якого згодом був сформований 1 БОП НГУ ім. Кульчицького.

День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою України з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

1-2 березня ми вшановуємо жертв Корюківської трагедії (1943), яка стала наймасштабнішою за кількістю винищеного нацистами місцевого мирного населення у роки Другої світової.

За кількістю жертв Корюківка (на Чернігівщині) перевищує білоруську Хатинь, чеське Лідице, французький Орадур.

Упродовж декількох днів загони СС та угорської військової жандармерії, у відповідь на дії партизанського з’єднання Олексія Федорова, розстріляли та спалили живцем близько семи тисяч жителів містечка. 

В Акті Чернігівської обласної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 року  вказано, що 1 і 2 березня 1943 року «здійснено вбивство 6700 чоловік, спалено 1290 будинків, вціліло тільки 10 цегляних».

На сьогодні встановлено імена 1893 жертв.

Більше про передісторію трагедії, її замовчування у радянський період можна почитати у матеріалах: 

С.Бутко «Корюківська трагедія 1943 року – національний символ скорботи»: https://bit.ly/3qbCv7q

О.Салтан. «Аналіз факту партизанської фальсифікації причин Корюківської трагедії 1943 року»:
https://bit.ly/3041P4x

Також цим подіям присвячено документальні фільми:

 «Корюківка: Відроджені з попелу»: www.youtube.com/watch?v=O-nkYGSfYRA.

 «1377 - спалені заживо»: www.youtube.com/watch?v=XgN4-NsHhQ8

«Корюківка. Злочин проти людяності»: https://www.youtube.com/watch?v=IUOSr41xRc0

День Героїв Небесної Сотні — пам’ятний день, що відзначається в Україні 20 лютого на вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні – відважних співвітчизників, які ціною власного життя дали можливість Україні бути незалежною, демократичною, відкритою світові державою та самим творити своє майбутнє без кремлівських вказівок.

Пам’ятний день встановлено Указом Президента України 11 лютого 2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

Саме в ці дні, сім років тому, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішнім режимом кремлівських агентів та зрадників сягнуло свого піку.

20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня, 21 лютого 2014 року, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею», а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача…», яка стала українським народним реквіємом.

Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 20 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 78 осіб, після 20 лютого – ще 20. Окрім українців, жертвами режиму Януковича стали білоруси, вірмени та грузини. Усі вони увійшли до меморіалу борців за українську Незалежність – до Небесної Сотні.

104 Героям Небесної Сотні було посмертно присвоєно звання Героїв України, а троє іноземців – громадянин Білорусі Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція і Давид Кіпіані, посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні. Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір – бути частиною Євроатлантичної спільноти.

З гордістю і вдячністю віддаємо шану тим, чия самопожертва стала запорукою перемоги Революції Гідності, торжества незламного українського духу над підступними спробами нас упокорити.

Подвиг безстрашних лицарів, озброєних лише бруківкою та любов’ю до України, сім років тому згуртував увесь цивілізований світ на підтримку нашого вибору і нині продовжує надихати мільйони українських патріотів на рішучу боротьбу проти гібридних воєнних викликів «русского мира».

Маємо лише один правильний шлях — звільнення від агресора окупованої частини Донбасу та повернення анексованого російською федерацією Криму.

Зберігаючи відданість ідеалам гідності та свободи, ми повинні утверджувати національну єдність, розбудовувати демократичну сильну і процвітаючу країну, зміцнювати наше військо та високо цінувати кожну мить життя у незалежній європейській Україні.

Слава Героям Небесної Сотні!

Слава Україні!

Цю дату обрали не випадково. Саме цього дня в 1945 році радянські війська визволили найбільший із гітлерівських концтаборів – Освенцим (Аушвіц-Біркенау), розташований за 70 кілометрів від Кракова. Дізнавшись про Освенцим, світ здригнувся. Через нього пройшли, як свідчать документи Нюрнберзького трибуналу, 2,5 мільйона людей, 90 відсотків з яких були євреями. Усього у фашистських таборах смерті було знищено шість мільйонів євреїв і мільйони людей інших національностей.
Цю пам’ятну дату запроваджено Генеральною Асамблеєю ООН 1 листопада 2005 року – у цей день, 27 січня 1945 року, радянські війська звільнили нацистський концентраційний табір Аушвіц. Оголосивши 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту, Генеральна Асамблея ООН закликала держави-члени розробити просвітницькі програми, щоби наступні покоління зберегли пам’ять про цю трагедію з метою запобігання в майбутньому актам геноциду.

Це свято символізує єдність українських земель і відіграє значну роль в історії нашої країни.

День соборності України 2021 - дата та традиції / фото REUTERS

Щороку в січні відзначається День соборності України – одне зі знакових свят українського державотворення після Дня незалежності.

Коли День соборності України 2021 – дата

Свято День соборності України щороку відзначається в одну й ту ж саму дату – 22 січня. Саме цього дня у 1919 році було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки

Офіційно в Україні День соборності відзначають з 1999 року. Однак у 2011 році воно було скасоване й натомість встановлено День соборності і свободи України. А вже у 2014 році президентським указом свято було відновлено як День соборності України.

Цього дня також прийнято згадувати іншу знакову подію, яка відбулась рівно роком раніше – 22 січня 1918 року. Йдеться про прийняття IV Універсалу Центральної Ради, яким проголошувалася повна незалежність Української Народної Республіки.

День соборності України: історія свята

22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу.

"Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка", – йшлося у зачитаному в центрі столиці універсалі.

День соборності України - історія / фото mincult.kmu.gov.ua

Після цього відбувся молебень та урочистий парад українських військ. А наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

Перше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Хусті. Тоді це місто було столицею Карпатської України – чехословацької автономії. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулася тридцятитисячна маніфестація населення, яке з’їхалося до столиці Карпатської України з усіх куточків краю на згадку про події 20-річної давнини.

Значення та традиції святкування Дня соборності

День соборності України – свято, яке символізує єдність українських земель. Це одне із найважливіших свят нашої країни, адже цього дня відзначається і День соборності, і перше проголошення незалежності України.

Головною традицією у День соборності є утворення "живого ланцюга" єднання. Вперше така масова акція відбулася 22 січня 1990 року – у 71-ту річницю Акта злуки. Тоді понад мільйон людей, узявшись за руки, утворили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала яскравим проявом єдності, прагнення українського народу до свободи.

Відтоді в Україні "живі ланцюги" створювалися неодноразово, символізуючи єдність українського народу. З 2000-х років у Києві щорічно влаштовують "живий ланцюг" уздовж мосту Патона, котрий пролягає між правим та лівим берегами столиці. Такі ж акції проходять і в різних містах України, а всі охочі долучаються до дійства, беручи із собою державні синьо-жовті прапори та стаючи частинкою ланцюга.

Хоч День соборності України святкується на державному рівні, цей день не є офіційним вихідним, тому не передбачає додаткового дня для відпочинку.

В Україні щорічно 14 грудня вшановують подвиг ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

День вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС встановлений президентом в 2006 році, в пам'ять про завершення 14 грудня 1986 будівництва саркофага над четвертим зруйнованим енергоблоком ЧАЕС.

Як відомо, 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції в Київській області сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа - Чорнобильська аварія. Ліквідаторам вдалося локалізувати аварію і врятувати Україну від масштабного радіаційного забруднення.

За різними даними, протягом усього місяця після Чорнобильської катастрофи від отриманого опромінення загинуло від 30 до 200 пожежних і працівників АЕС.

Добавьте подпись

з 12 по 16 жовтня 2020 року в ДПТНЗ ДРЦПТО проходить тиждень історії, присвячений Дню Захисників України (інформація по тижню на сторінці Тиждень історії 2020 р.)

День прапора України: коли святкуємо, історія та міфи про синьо-жовтий стяг

Щороку 23 серпня, за добу до святкування Дня Незалежності, Україна відзначає День державного прапора. Дата була обрана на згадку про події 1991 року, коли до будівлі Верховної Ради група народних депутатів внесла синьо-жовтий стяг. Саме ж свято є відносно новим і було засноване указом другого президента України Леоніда Кучми "Про День Державного Прапора України" від 23 серпня 2004 року. Встановлене воно з метою виховання поваги громадян до державних символів України.Синьо-жовтий стяг: символічне значення кольорів Державний прапор України затверджений Верховною Радою 28 січня 1992 року. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього (вгорі) і жовтого (внизу) кольорів, зі співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Згідно із найбільш популярним тлумаченням колірної гами прапора, синя його смуга символізує ясне небо, а жовта – золоті пшеничні ниви.

Дехто ж стверджує, що насправді барви нашого прапора здавна символізують дві головні стихії природи – воду і вогонь. Водночас, з релігійного погляду, жовтий (золотий) колір – уособлює Творця і взагалі Вищу духовність, а синій – усе земне.

Історія державного прапора Перша історична згадка про поєднання синього та жовтого елементів в офіційній символіці датується 1256 роком – днем заснування Львова. Герб цього міста, зокрема, прикрасив золотий лев на синьому тлі. Золотий і синій кольори з XIV ст. офіційно використовувалися в гербі Руського королівства. Також ці барви є і на гербах місцевої знаті, князів, шляхтичів. Поєднання символічних для країни кольорів знаходимо і в добу козацтва, особливо починаючи з XVIII ст. Часто у запорожців були сині стяги, прикрашені золотистими орнаментами, образами православних святих або ж козаків.
Поєднання синього і жовтого кольорів остаточно оформилося як єдинонаціональне на початку XX ст. Так, перше офіційне визнання синьо-жовтого прапора відбулося 22 березня 1918 року. Тоді Центральна Рада ухвалила закон, затвердивши поєднання жовтого і блакитного як стяг Української Народної Республіки. Примітно, що досі точаться дискусії довкола того, яким чином розташовувалися кольори на прапорі УНР: блакитний вгорі та жовтий унизу, чи навпаки – із жовтим угорі. Науковці сходяться на тому, що не існує документів, якими в УНР затверджувався б саме "жовто-блакитний" порядок смуг. Тому цілком можливо, що використовувалися обидва варіанти стяга.

Чому український прапор пропонують перевернути Правильна назва Державного прапора України – синьо-жовтий. Його кольори розташовані в такому порядку: вгорі – синій, унизу – жовтий. Водночас не всім до вподоби така послідовність розміщення кольорів, тому смуги державного стяга пропонують поміняти місцями. Цю ідею часто аргументують фен-шуєм та українською історією. Прибічники ідеї "перевертання" прапора, зокрема, заявляють, що такий порядок кольорів – чи не основна причина нещасть України. Тому, за їхнім твердженням, для розквіту України треба лише "перевернути" прапор. Стосовно ж "історичного" аргументу, то, дійсно, порядок смуг на прапорі тривалий час був невизначеним, тому використовували обидва варіанти. Проте, починаючи з 1848 року, поступово став переважати синьо-жовтий варіант, котрий, зрештою, й закріпили у XX ст.

10 цікавих фактів про Прапор України

День Конституції – одне із головних державних свят України. Адже Конституція є Основним законом країни, який гарантує кожному громадянину права і свободи, а також визначає політичний устрій держави. Як виникло свято День Конституції України У ніч на 28 червня 1996 року, після майже доби безперервної роботи, Верховна Рада нарешті ухвалила і ввела в дію Основний закон держави – Конституцію України. Цій важливій події передували 6 років важкої праці, консультацій, дебатів і домовленостей.

Як незалежна держава Україна прожила без власної Конституції близько п'яти років і стала останньою з пострадянських країн, де ухвалили Основний закон. Ухвалена Конституція закріпила незалежність і суверенітет України, а також в ній написано, що країна існує для людей, але не навпаки. Саме на честь ухвалення Основного закону 28 червня й святкується День Конституції. Цікаві факти про Конституцію України Кожен президент України складає присягу на вірність народу, поклавши руку на Конституцію та на Пересопницьке Євангеліє. Упродовж 1990-1996 рр. було запропоновано 15 проектів Конституції України – від Конституційної комісії, політичних партій та науковців. Міжнародне співтовариство привітало ухвалення Конституції України та визнало її однією з найдемократичніших у світі. У 2011 році була презентована перша мініатюрна Конституція України – книжка розміром 2х3 см. У ній 160 сторінок, а кожна літера не більш як 1 мм. Важить книга всього 15 г. Мініатюра вмістила лише десяту частину тексту оригіналу. Автор – художник-графік Ігор Степанов – витратив на її створення близько двох місяців. У 2019 році в мережі Інтернет з’явилася електронна Конституція України для дітей у вигляді коміксів. Авторами Конституції у коміксах стали брати Капранови, а художником – Олександр Костенко.